Турбота про ботсад: як у час війни кияни допомагають доглядати за рідкісними рослинами

Джерело

5 грудня у світі відзначають Міжнародний день волонтера. З початку повномасштабного нападу Росії українці стали народом волонтерів — допомагають армії, переселенцям, усім, хто потребує. І при цьому ще й продовжують підтримувати проєкти, які здавалося б «не на часі», а насправді показують, «що ж ми за народ такий».

Про один із них, «Волонтери ботанічного саду», розповіла старша наукова співробітниця відділу дендрології Національного ботанічного саду ім. М.М.Гришка кандидатка біологічних наук Ольга Похильченко. Декілька років поспіль довкола неї гуртується ядро однодумців, які допомагають дбати про зелені колекції, які визнані національним надбанням.

Ольга Похильченко і волонтери, що копають треншеї для проєкту «Вода для ботсаду»

-Коли виникла ідея запрошувати киян до роботи в ботсаду?

-Волонтерський рух був у нас досить давно. Із теплотою згадую команду київського осередку партії «Свобода», які ще в 2016 році організовано і систематично приходили впорядковувати сад.

У 2016-му році я стала куратором хвойних — це велика ділянка, майже 10 гектарів, на якій розміщені 89 видів, 16 різновидів, 7 гібридів, 67 культарів. Велике господарство. Я фахівець по голонасінних рослинах, старший науковий співробітник, але життя змусило стати ще й організаторкою та SMMницею.

У 2019-му в нас сформувалася ініціативна група людей, які приходили постійно допомагати. У соціальних мережах створили відповідні сторінки, через які про нас дізнавалися і приходили. До слова, під час пандемії коронавірусу, коли ботсад був зачинений для відвідувачів, до нас могли потрапити волонтери — ми на цьому наголошували. Це був бонус!

Сидить Віталій Борейко. Стоять: Михайло і Галина Івашини, Ольга Похильченко, Юрій Клименко

— З якої ділянки починалася робота?

— Із «Кримської перспективи», це ділянка, яку спроєктував Леонід Рубцов, і з якої відкривається чудова панорама на Сад бузків та Дніпро. Ця вісь дендрарію була досить занедбана. Керівництво ботсаду навіть дозволило викорчувати деякі рослини, вони були у поганому стані.

Після Чорнобильської аварії 1986 року працівники боялися працювати на відкритих ділянках — страх радіації. Потім прийшли 90-ті, коли після розвалу Радянського Союзу, було не до догляду за колекціями — ботсад виживав, як і вся країна.

Тож втратилася традиція догляду за рослинами — стрижені форми втратили свої розміри, дороги заросли ялівцями. Крім того, у 70-80-х роках у дендрарії працювало 30-40 робітників, а зараз у відділі 12 працівників, із яких три технічних, а інші — науковці, які мають проводити дослідження, але реальність така, що всі ми «копаємося» на ділянках.

Але завдяки волонтерам довели Кримську перспективу до пуття. Зараз уже займаємося не видаленням того, що хаотично наростало 40 років, а саме доглядом — підстригаємо, прополюємо бур’яни…

Волонтери ботсаду
Після роботи — пікнік

— Хто «ядро» ваших волонтерів?

-Багато років нам допомагає арборист Володимир Ветроградський. При чому він прийшов сам і запропонував свої послуги. А «хрещеним батьком» нашої спільноти вважаю громадського діяча, а нині військового ЗСУ Романа Любеку. Він привів до нас своїх активістів, десь чоловік 40. Чимало його дівчат і хлопців, ходять до нас і досі.

Антон Козир, фаховий озеленювач, допомагає нам з обрізкою та стрижкою. Він переселився з родиною з Донецька в 2014, в 2016 прийшов і запропонував допомогу.

Активно допомагає Світлана Дерев’янко. І не тільки на наших ділянках. Наприклад, треба садити айстри, то запрошують її, бо вона дуже ретельна. До речі, вона перша почала ходити на ділянку пряно-ароматичних рослин, а за нею туди «підтягнулися» і інші дівчата-волонтерки.

Таня Лазарєва, їздить із Подолу, переодягається у нас зі своїх стильних суконь, взуває спеціальні ботики і йде різати ялівці чи інше. Вона дуже добре відчуває, що треба «прибрати» і як це зробити правильно, а за нею уже підключаються інші.

Є Віталій Борейко, атошник, що як палочка-виручалочка приходить тоді, коли велику групу не покличеш, а потрібна філігранна робота. Його, до речі, привів Роман Любека. Віталій багато допомагає у Розарії, і йому довіряю працювати у розсаднику. Туди я допускаю тільки обраних. Бо ж там проростають маленькі, але цінні рослини, які банально, просто затоптати.

Тож туди потрапяють ті, хто інстинктивно розуміють, що треба йти тільки по стежці, і скорочувати навпростець не можна навіть, коли несеш щось важке.

Багато кращих фотографій з наших зустрічей зробила Валентина Слюсар, котра закохана в сад і не відмовляється від жодної активності.

Андрій Липа, модерує сторінки нашої групи і дивиться, чи коректно я виставляю наші матеріали у соцмережі.

Антон Козир

Також хочу згадати Антона Шеховцова та Валерію Конайкову, які переклали важливий документ — європейські стандарти обрізки рослин із англійської українською мовою. Цими нормативами зможе користуватися і Київзеленбуд. Європейці виклали ці матеріали для загального користування.

Щоб імплементувати їх, потрібно затвердити цей переклад, бо у нас навіть назви процесів обробки різні. Тому створена міжнародна група, керівник у нас із Лодзі (Польща) і ми погоджуємо ці нормативи. Останнім часом це проблематично, через наші проблеми зі світлом.

Волонтери на ділянці
Ірина Дідиченко і Лілія Бичек
Так прокладали воду для ботсаду

-Чи є відмінність у підходах догляду за зеленими насадженнями у нас і в інших європейських країнах?

Так, звичайно. Європейські нормативи роблять наголос на те, щоб максимально залишити біорізноманіття. Наприклад, якщо є гниле дерево, то його не будуть радикально змінювати, для нього створять умови для продовження життя, спостерігатимуть за ним. А у нас, у кращому разі, — лікуватимуть, хоча, найпростіший крок, зріжуть, «щоб не наробило біди».

-Чи допомагають закордонні ботсади українським у наш складний час?

-У мене є приятель зі США, Брендан Кіган, з яким познайомилася і переписувалася у фейсбуці. З перших днів війни він писав, дуже хотів допомогти, я відмовлялася, зрештою скоординувала його із волонтерським штабом для військових. Але друг дуже хотів бути корисним і ботсаду, тож попросила його написати про нас.

Так у квітні дендрарій Гарвардського університету опублікував декілька фотографій з нашого саду на своїх сторінках у фесбуці, інстаграмі та офіційній сторінці — розповів про війну.

Після цього до нас звернулися із Віденського ботсаду, запропонували зробити публікацію для їхнього журналу. У серпні у періодичному виданні Botanic Gardens Conservation International вийшла стаття про Дендрарій Рубцова і наші дії для його збереження — проєкт «Вода для Ботсаду». Статтю написала у співавторстві з керівницею БФ «Peli can live» Яною Бобровою.

Отак пост із гарними фотографіями спровокував низку матеріалів у виданнях і зацікавленість нами.

Через BGCI, асоціацію ботсадів, запускали програму допомоги українським ботсадам. У неї потрапили 10 садів, у тому числі і наш. Але гранти можна було витратити тільки на просвітницькі програми та роботу із переселенцями, а не на господарську частину. А нам, наприклад, дуже потрібно обігріти оранжереї.

Старі ялівці йдуть та щепки або подрібнюються для мульчвання
Волонтери у оранжереї

-Тому у ботсаду виникла ідея благодійного проєкту «Тепло для оранжерей»?

-Так, разом із нашими партнерами з Благодійного фонду Peli can live, з яким ми будуємо систему поливу для дендрарію Рубцова, вирішили організувати збір коштів на закупівлю пелет для опалення оранжерей. Перша партія — 22 тонни пелет уже в ботсаду.

Коли ми розпочинали цей проєкт зі збору коштів, то думали, що основні донори у нас будуть з-за кордону, не сподівалися, що допомагатимуть українці, які виживають в умовах війни. Проте, звіти (а вони відкриті) свідчать, що 90% внесків із зібраних 800 тисяч саме від українців.

До речі, нашу ідею із виживання підхопили і в інших містах. Зокрема Криворізький та Львівські ботсади також збирають кошти для опалення своїх оранжерей.

Тепер маємо ще один клопіт — шукаємо генератори в дар, щоб підтримував роботу системи опалення.

До речі, під час Другої світової у оранжереях нашого ботсаду було тисячу таксонів (зараз 4 тисячі), тоді вони загинули. Коли форсували Дніпро, то сюди два місяці нікого не пускали, і рослини в оранжереях посохли… А от колегам із Ботсаду Фоміна тоді, на щастя, вдалося зберегти колекцію…

-Які роботи ви довіряєте волонтерам?

-Ті, які нам потрібні. При цьому маємо розуміти, що люди здатні виконати те чи інше завдання, тож завжди потрібен куратор. А куратор має бути гнучким.

Наприклад, ми зрізали сухостій, і нам треба розпиляти його на дрова, порозкладати. Цими дровами будуть палити булер’яни — це додатковий обігрів для оранжерей. Розмістили оголошення, що потрібні чоловіки для конкретних робіт, але, як часто буває, що приходять і дівчата. Мовляв, подумаєш, дрова поносити.

Так от, завдання куратора, вчасно помітити, що така робота не для усіх, і запропонувати дівчатам таку роботу, щоб їм сподобалося, і вони захотіли прийти ще. Наші волонтери допомагають у всіх відділах, працюють з усіма кураторами.

Висадка дерев — це бонус

— А висаджувати дерева не плануєте?

-Це бонус! На час будівництва водогону всі рослини на інтродукційному розсаднику відділу садимо в межах акції «Посади родинне дерево», коли вклад за участь у посадці вноситься в бюджет будівництва. Крім того, у ботсаду не можна садити, що заманеться.

У нас тільки колекційні дерева, які передбачені проєктом. Ті, які вирощені з насіння, зібраного у нас на ділянці, або які ми «збираємо» по всьому світу. Так, наприклад, моя родина їздить відпочивати не куди вони хочуть, а куди мені треба. Завдяки цьому у нас з’явився кедр короткохвойний — ендемік Кіпра. Це найбільш морозостійкий вид кедра.

Юрій Олександрович Клименко, керівник відділу, привіз ялівець індійський і висячий — тепер вони ростуть маленькими акуратними рядочками у розсаднику.

Була й особлива історія, коли у туристичному магазині побачила шишку секвоядендрона — Мамонтового дерева, які є найвищими у світі. Продавці розповіли, що це шишка від «Генерала Шермана» — найвищого дерева з Національного парку секвой у США.

Впросити подарувати цю шишку у ботсад мені не вдалося. Але, виявилося, що у шишці було насіння! Я його зібрала і зараз маємо два секвоядендрони! Нещодавно пішла знову у той магазин, познайомилася з його директором, він показав фотографії, де стоїть під цим велетенським деревом. Про цю історію ми готуємо навіть фільм на наш канал у ютубі.

Крім того у нас є програма Делектус — обмін насінням між ботанічними садами. Вона безкоштовна, це не бізнеспроєкт. Ними можуть користуватися тільки ботсади. Видаються спеціальні каталоги, у яких пропонується для обміну насіння.

-Які насіннєвих пропозицій Київсього ботсаду цікаві іншим ботсадам?

— Багато різних позицій. Наприклад, гінкго, метасеквоя, бузки пухнастий та угорський (у Києві найбільша видова колекція бузків у світі — з 28 є 23), трав’янисті рослини…

Насіння нашого ботсаду дуже цінуються через те, що у нас є ботаніко-географічні ділянки, де є умови для якісного перезапилення і різні види не гібридизують, як наприклад, на моїй ділянці, тобто є еталонними. Таке дуже цінують ботсади. Особливо, коли є документи звідки і хто привіз рослини, а вони у нас є!

-Майже, як у професійних заводчиків тварин!?

-Саме так!

Цього літа у ботсаду працювали волонтери з різних міст

-Багато киян виїхали з міста. Чи позначилося це на кількості охочих допомагати?

-У нас інша помітна тенденція. Цього літа у нас було багато переселенців з Маріуполя, Авдіївки, Херсона, Харкова, навіть Донецька, Енергодара. Приходили з дітьми. І що цікаво, вони згодом почали спілкуватися між собою, допомагати, ділитися тим, що мають, підказувати щось одне одному і підтримувати.

На початку літа до мене прийшла пара — Галя та Міша, які виїхали із Запорізької області. Вони дуже багато допомагали. І якось моя колега Людмила Завідова попросила «поділитися» «перевіреними» волонтерами. Треба було прополоти хризантеми. І Людмила Гнатівна їх переманила! Вони все літо і осінь біля тих хризантем провели. І гарно себе почували.

А одна з дівчат зізналася, що декілька місяців ходила в різні місця — зоопарк та інші парки, і всюди чула, що волонтери непотрібні. На початку осені вона прийшла до нас, і залишилася.

— Чи потрібна підтримка волонтерів взимку?

-Так, ми виконуємо камеральні роботи (комплекс, що полягає в обробці й оцінці точності польових вимірювань та складанні графічної документації — ред.). У нас вся наука залишається на зиму. Упродовж сезону збираю багато насіння з ялівців, їх треба поміряти, порізати, описати і внести ці дані у спеціальні таблички. У цьому мені дуже допомагають волонтери. Так минулої зими ми збиралися за кілька днів до 24 лютого. І саме 24-го, планували завершити роботу із насінням. Ці «засідання» були дуже душевні з чаєм з наших трав, печивом і гарними розмовами.

До слова, допомога науковцям не зайва навіть тоді, коли треба поклеїти пакетики для збору зразків, щоб їх вистачило на рік.

-Які плани на найближче майбутнє?

— 17 грудня, до Дня святого Миколая у Ботсаду буде благодійна ярмарка на користь ЗСУ. Свої смаколики та джемики продаватимуть дівчата із плодового відділу, відділ нових культур запропнує неймовірні збори трав! А ми представимо віночки із наших ялівців.

На найближчій зустрічі якраз будемо вчитися їх плести. Запросили професійну флористку, звичайно на волонтерських засадах. Вона нас навчить робити різні поробки сувеніри до Різдва з наших шишок та гілочок, що залишились після обрізки.

Також продовжується збір коштів на купівлю пелет для обігріву оранжерей Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАН України. Ці колекції — національне надбання, яке треба зберегти для нащадків.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»

Схожі повідомлення