Столична пенсіонерка вісім років плете маскувальний одяг

Джерело

Цей текст ми готували ще до війни. Історія про 69-річну мешканку столиці повинна була вийти 24 лютого. Проте ворог змінив наші плани… Сьогодні, коли Україна вже 11 днів мужньо протистоїть нападникам, ми розповідаємо про тих, хто не лише тримає фронт, а й — тил. Пенсіонерка Світлана Бондаренко вісім років тому почала плести маскувальну сітку для бійців на передовій. А відколи Росія атакувала Україні — маскувальні накидки вона відправляє хлопцям, які нині захищають Київ у столичній теробороні.

ВІД МАЙДАНУ — ДО ТЕПЕР

Майбутнє України для Світлани Бондаренко ніколи не було байдужим. У 2014 році вона разом із чоловіком приєналися до організації «Спільна справа», яка на Майдані розгорнула намет. Саме туди родина приносила їжу, аби нагодувати революціонерів. А як тільки почалася війна — взялася створювати захисний одяг для військових. Готові речі вона передає на передову, а після — береться за нові замовлення. І так щодня. Останні вісім років.

Більшість військових, про яких пані Світлана турбується, вже давно додані до неї в друзі у фейсбук та мають її особистий номер.

Захисники, одягнуті у створені нею маскувальні костюми, надсилають волонтерці фото з передової. Дивлячись на ці світлини, навіть не з першого разу вдається віднайти на фото військових — настільки правдоподібно вони зливаються з природою. І здається, що допоки вони у маскувальному костюмі — їм нічого не загрожує.

Маскувальна сітка, яку зробила пані Світана. Фото з архіву волонтерки
Військовий у маскувальному костюмі. Фото з архіву волонтерки

ШЛЯХ ДО ВОЛОНТЕРСТВА

Майже все життя Світлана Бондаренко працювала на підприємстві енергетики та ще 15 на підприємстві звʼязку. А коли до країни пришла війна, вона була на пенсії й стала волонтеркою на постійній основі.

У лютому 2015 року на її будинку повісили оголошення з пропозицією доєднатися до волонтерської організації «Дарничанка» та почати плести маскувальні сітки для наших військових.

«Якби я не допомогла бійцям, мене б давно замучила совість. Тому я відразу вирішила йти. Взяла старий одяг, з якого можна було б сплести маскувальну сітку і стала волонтерити», — згадує Світлана.

НА ОДНУ МАСКУВАЛЬНУ СІТКУ ЙДЕ ДВА ТИЖНІ

Для плетення маскувальної сітки волонтери використовують велику деревʼяну опору з шурупами, на які натягують білу рибацьку сітку. Надалі на ній плетуть тоненькі стрічки тканини різних темних кольорів. Основу для сітки волонтери окремо замовляють на харківській фабриці.

На одну військову накидку необхідний тиждень кропіткої роботи та 30 метрів квадратних сітки.

«Одяг нам привозять звідусіль: з фабрик, з передової передають старі та зіпсовані речі, волонтери приносять, а також — самі кияни назбирують нам», — розповідає жінка.

Пані Світлана за роботою. Фото: Даша Гришина
Наготовлені стрічки для плетення маскувальної сітки. Фото: Даша Гришина

Увесь привезений одяг необхідно підготувати: розпороти, пофарбувати, висушити, порізати. Та вже тоді починати плести.

А фарбує білі речі та білизну пані Світлана вдома, оскільки у невеликому приміщенні це неможливо.

«На вісім літрів води беру одну ложку фарби та солі. Через пів години додаю стакан оцту, щоб колір „взявся“. Потім висушую та розрізаю на невеличкі шматочки, які підходять для плетіння захисної накидки», — розповідає волонтерка.

Завдяки цій кропіткій роботі за вісім років війни волонтери «Дарничанки» створили з півтисячі схожих накидок для наших військових.

«КІКІМОРИ» ДЛЯ СНАЙПЕРІВ З МІШКІВ З-ПІД КАВИ

Окрім маскувальної сітки, пані Світлана разом із колегою Ольгою Клименко створюють «кікімор». Їх є понад пʼять видів: власне костюм «кікімори», пончо, коротший пончо, маскувальний шолом та інші. Але перед тим, як розпочати роботу, волонтерки уточнюють розміри бійців та кольори, які необхідно використати у спецодязі.

«Колір в маскувальному одязі — це основа захисту. Взимку — „кікімора“ чи пончо біло-сірого кольору, влітку — від світло до темно-зеленого, в залежності від зони перебування бійця», — пояснює Світлана.

Боєць у «кікіморі» від Світлани Бондаренко. Фото з архіву волонтерки
Військовий у маскувальному костюмі. Фото з архіву волонтерки

Зараз волонтерка займається «кікіморою» для снайпера, який найближчим часом поїде на передову та буде захищати нас у сосновому лісі.

Щоб створити схожий спецодяг, спочатку з сітки зшивають форму. Потім беруть мішки з-під бразильської кави та індійського чаю, які фарбують у зелений колір та розпорюють на ниточки. Надалі гачками їх привʼязують до сітки.

На роботу однієї «кікімори» відводиться близько 10 днів. І за роки війни волонтерки «Дарничанки» зробили таких понад 250.

ПРО ВДЯЧНІСТЬ І НЕВДЯЧНІСТЬ

На знак вдячності бійці з передової передають волонтерам прапори, які обовʼязково підписують. Серед надписів: «Хто, як не ви», «Дякуємо, що ви з нами», «Дарничанка» дякуємо вам за підтримку! Все буде Україна!».

Прапор з передової для «Дарничанки». Фото: Даша Гришина
Прапори для волонтерів. Фото: Даша Гришина

До того ж у Дарницькій РДА пані Світлану нагородили знаком народної пошани. Жінка каже, що з великою гордістю чіпляє відзнаку на свята чи особливі дати.

На перший погляд, здається, що пані Світлана живе волонтерством. Їй не байдуже, у чому військові будуть захищати нашу землю та чим вони харчуватимуться на обід і вечерю.

«Як відправляю речі, печу свої фірмові рогалики», — каже вона.

Попри це, жінка неодноразово закликала інших доєднуватись та хоч час від часу приходити на плетіння. Але допомагати хочуть далеко не всі.

«За ці вісім років я до кожної квартири свого 5-поверхового будинку стукала та просила допомоги нашим бійцям, бодай старим простирадлом для маскувальної сітки. І кожного разу пояснювала, що я пофарбую тканину і сплету захисну накидку. Мені дуже шкода людей, які вважають, що війна їх не стосується…», — розчаровано каже пані Світлана.

ДОПОМАГАЮТЬ СІТКИ ПЛЕСТИ ДІТИ З ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ

Усіх, хто приходить допомагати плести маскувальну сітку, пані Світлана називає друзями. І їх у неї багато.

Одна з таких — Раїса Шматко, лідер «Всеукраїнського руху за вільну Україну» та членкиня ради волонтерів при Дарницькій РДА.

Роками раніше жінка брала активну участь на Майдані під час Революції Гідності. А з початку військових дій на Сході країни займається волонтерством. Саме вона підтримує комунікацію між волонтерами «Дарничанки» та бійцями з передової. Вона ж і влаштовує збір речей для маскувальних сіток.

Інші друзі пані Світлани — це дітки, які хворіють на церебральний параліч. Волонтери їм передають сітки та тканину, а ті залюбки плетуть життєво необхідні накидки.

Серед близького оточення день у день допомагає у волонтерстві й подруга пані Світлани — Надія Лисенко.

«З 18 подруг — тільки одна хвилюється військовими та плете маскувальні сітки. Хоча в неї через хворобу тремтять руки…», — резюмує вона.

ЛЮТНЕВІ ЗМІНИ ТА ЗАХИСНИЙ ОДЯГ ДЛЯ ТЕРОБОРОНИ

Від 24 лютого, коли Росія цинічно вдерлася в Україну, пані Світлана змушена була тимчасово змінити геолокацію. Сплетену «кікімору» та маскувальну сітку, яку вона встигла закінчити до війни, забрали хлопцям до столичної тероборони.

Зараз вона активно плете маскувальні костюми для місцевої тероборони та в соцмережах підтримує всіх бійців, для кого всі ці роки активно створювала захист.

«Мабуть, зараз як ніколи потрібно ще активніше плести маскувальні сітки. Тож нині вдома разом із онукою продовжуємо плести!», — розповідає телефоном Світлана.

Світлана Бондаренко. Фото: Даша Гришина

Поки не перервався мобільний зв’язок, пенсіонерка каже, що сильно вражена войовничим духом українців: від Херсону до Сум.

«Зізнаюся, що до війни я не вірила у свій народ. Але сьогодні я невтішно рада, що помилялася. Так само рада, що український народ масово вийшов захищати кожний сантиметр своєї землі. Разом ми — сила!», — резюмує Світлана Богданівна.

ЯК ДОЄДНАТИСЯ ДО ВОЛОНТЕРІВ

Наразі доєднатися до волонтерської організації «Дарничанка» може будь-хто. І допомога потрібна, як ніколи.

Організація розташована на станції метро «Чернігівська», на вулиці Малишка, 25А (приміщення бібліотеки). Перед тим, як прийти, необхідно повідомити керівниці групи — Олександрі Магуровій за номером 0 669 955 932.

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»

Схожі повідомлення