Навчила писемності 17 тисяч жінок: у столиці з’явився провулок на честь Христини Алчевської

Джерело

Восени депутати Київради підтримали перейменування сорока вулиць Києва, назви яких пов’язані з радянськими минулим та росією. Серед них дерусифікували й провулок Валентини Терешкової, що знаходився у Дарницькому районі столиці, який підлягав дерусифікації ще з 2016 року.

Топонім виник у середині XX сторіччя та одержав свою назву на честь відомої радянської космонавтки, яка одноосібно полетіла у космос, облетівши землю 48 разів на кораблі «Восток-6».

Окрім цього, Валентина Терешкова є депутаткою державної думи росії та активно підтримує агресивну політику кремля проти України. Тож, провулок, що тривалий час мав її ім’я, тепер названий іменем Христини Данилівни Алчевської (1841-1920).

Христина Алчевська відстоювала права жінок на здобуття освіти. Фото з відкритих джерел

Народилася видатна діячка освіти 16 квітня 1841 року в Борзні на Чернігівщині у родині викладача Данила Журавльова. Попри роботу у сфері освіти, батько забороняв доньці здобувати будь-які знання, тож здібна дівчинка активно займалася самоосвітою, підслуховуючи батьківські лекції під дверима.

Навчившись писати та читати швидше за братів, маленька Христя з часом почала вчити письменності й простих дітей селян, що мешкали неподалік її будинку.

Не маючи змогу здобути професійну освіту, Христина поставила собі за мету зробити освіту доступною для жінок.

У 19 років дівчина починає друкувати свої статті у газеті «Дзвін», закликаючи жінок вчитися самим та навчати людей у народних школах. Одна зі статей потрапила на очі молодому харківському підприємцю Олексію Алчевському. Прогресивні погляди юної дівчини його неабияк зацікавили, тож він вирішує написати їй листа.

Олексій Алчевський — видатний український підприємець, засновник міста Алчевськ. Фото з відкритих джерел
Родина Алчевських у 1880-ті. Фото з відкритих джерел

За деякий час листування перетворилося на взаємне кохання, і за рік молоді люди одружилися.

Значні статки успішного підприємця та його підтримка допомогли Христині втілити її заповітну мрію — дати жінкам освіту. Хоча сама вона не мала належного диплому для викладання.

Христина Алчевська, вчителі та учениці недільної школи у 1870-х. Фото з відкритих джерел

Однак це зовсім не завадило їй створити справжній просвітницький центр. Усіх дорослих учениць розділили на три категорії: зовсім неписьменні; ті, що вміли читати, але не вміли писати; і ті, яким треба було лише вдосконалити ці навички.

Серед учениць недільної школи були продавчині, прибиральниці та навіть куховарки.

Будівля, де знаходилася школа Х.Алчевської у Харкові. Фото з відкритих джерел
Меморіальна дошка на фасаді будівлі. Фото з відкритих джерел

Викладачами школи стали представники харківської інтелігенції, освітяни та науковці з кола родини Алчевських, які погодилися викладати у недільній школі безплатно. Серед відомих вчителів закладу був відомий український письменник Борис Грінченко.

За 8 років сама Христина змогла офіційно одержати диплом викладачки. У 29 років вона відкриває офіційну недільну школу в Харкові, якій не було аналогів у царській росії. Вона була переконана, що відтепер жінки матимуть можливість здобувати повноцінну освіту, не поступаючись чоловікам.

Христина Алчевська разом з ученицями на уроці читання. Фото з відкритих джерел

Таким чином, завдяки зусиллям Христини Алчевської та її однодумців, сотні жінок почали вивчати письмо, географію, фізику, хімію та математику.

Усі витрати на утримання закладу взяв на себе чоловік Христини — Олексій Алчевський, що вважався одним із найбільш успішних підприємців у державі: керував власним банком, будував міста, відкривав шахти, маючи повну незалежність від царських замовлень.

На Донбасі Алчевський заснував Олексіївське гірничопромислове товариство, Донецько-Юріївське металургійне товариство та Донецько-Юріївський металургійний завод (нинішня назва — «Алчевський металургійний комбінат»). Це були єдині металургійні підприємства в Україні, побудовані на вітчизняних інвестиціях.

На той час статки родини складали понад 30 мільйонів рублів.

Пам’ятник Тарасу Шевченку у саду Алчевських. Фото з відкритих джерел
Бюст Тараса Шевченка з колекції Національного музею. Фото: Тетяна Асадчева

У 1876 році імператор Олександр II підписує Емський указ, який забороняв вживання української мови та викладання нею. Перед Христиною та її колегами постав нелегкий вибір: покинути справу свого життя та закрити заклад, або ж продовжувати викладати, але російською мовою.

Вважається, що через цей нелегкий вибір вона посварилася з давнім другом — письменником і викладачем недільної школи Борисом Грінченком. Як патріотка Христина розуміла та підтримувала друга, який вмовляв її не відмовлятися від української, як організатор — не могла поставити свій заклад під удар.

Харківський земельний банк, яким володів О.Алчевський
Реклама чайного бізнесу родини.
Олексій Алчевський став власником декількох великих підприємств на сході Україні. Фото з відкритих джерел
Фото з відкритих джерел

За спогадами самої засновниці закладу, у цей нелегкий час, вона вирішила продовжити надавати освіту якомога більшій кількості жінок. Школа вистояла, але відтоді викладання велось лише російською мовою.

Разом із викладачами Христина Алчевська створила тритомник «Книга дорослих» — перший посібник в історії народної освіти, що одразу став бестселером. У ньому було все — від історії до фізики.

Ця тритомна праця коштувала Христині та її колегам кількох років важкої праці. Вони проаналізували більш як чотири тисячі творів з різних галузей. Згодом, видали тритомник «Що читати народу?», який перевидавався 18 разів. Книга стала настільною для більшості тогочасних педагогів.

Після трагічної смерті чоловіка Христина Алчевська не полишала викладання. Фото з відкритих джерел

Ще одним цікавим фактом з біографії подружжя Алчевських було те, що саме вони встановили у саду своєї садиби перший пам’ятник Тарасу Шевченку. У 1897 році Олексій Алчевський замовив його у відомого скульптора Володимира Беклемішева, вихідця з Катеринославщини.

Зараз мармуровий бюст Кобзаря з садиби Алчевський зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві.

На початку 1900-х державу сколихнула біржова криза, внаслідок чого Олексій Алчевський, як і багато великих підприємців опинився на межі банкрутства. Як великий платник податків Олексій Кирилович розраховував на підтримку держави. Звернувся до міністра фінансів з клопотанням про випуск облігацій. Але йому відмовили.

7 травня 1901 року Олексія Алчевського знайшли мертвим на вокзалі у Петербурзі під колесами потяга. За офіційною версією він покінчив життя самогубством, хоча обставини цієї смерті досі залишаються загадковими.

Усю фінансово-промислову групу покійного підприємця отримали держава й московські банкіри, які давно поклали око на його фінустанови.

Після смерті чоловіка Христина знаходить розраду в улюбленій роботі та у власних дітях.

Шестеро нащадків подружжя Алчевських стали не менш яскравими, ніж їхні батьки.

Іван Алчевський став відомим співаком. Фото з відкритих джерел
Ганна Алчевська та її чоловік архітектор Олексій Бекетов. Фото з відкритих джерел
Христина Алчевська-молодша. Фото з відкритих джерел

Старший син Дмитро став науковцем та кандидатом природничих наук, Іван присвятив своє життя оперному мистецтву та мав чудовий ліричний тенор, Микола був педагогом та громадським діячем.

Наймолодший син Григорій також пов’язав своє життя з музикою та мав хист композитора, старша донька Ганна активно допомагала матері у недільній школі, а наймолодша Христина стала відомою поетесою та драматургинею.

Христина Данилівна Алчевська понад 50 років керувала власною школою. Свою заповітну мрію ця жінка здійснила — власними силами. За цей час вона виховала понад 17 тисяч жінок, маючи беззаперечний авторитет та талант педагога.

Вона померла 15 серпня 1920 року у Харкові, не доживши зовсім трохи до запровадження обов’язкової загальної освіти. На її надгробку зроблений напис «Просвітниця народу».

Довідка: Влітку в застосунку «Київ Цифровий» завершили електронне голосування щодо перейменувань київських топонімів. Перелік самих об’єктів, запропонованих до перейменування, визначила експертна комісія фахівців Українського інституту національної пам’яті, Інституту історії України та інших установ. У списку 296 найменувань. Усі пропозиції передали на розгляд експертної комісії.

25 серпня Київрада підтримала перейменування майже 100 вулиць, 8 вересня проголосували за дерусифікацію ще 40 об’єктів.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно, повідомляє Роман Лелюк, директор Департаменту суспільних комунікацій КМДА.

До теми: на Дарниці також з’явилася вулиця на честь Мелетія Смотрицького — творця української граматики.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Схожі повідомлення