Київрада позбавила «дорогого Леоніда Ілліча» звання почесного громадянина Києва

Джерело

За відповідне рішення на сьогоднішньому засіданні Київради, 25 травня, проголосували 82 депутати Київради. Серед позбавлених звання «Почесний громадянин міста Києва» опинився голова Ради міністрів УРСР з 1987 по 1990 рік, колишній член політбюро ЦК КПУ Віталій Масол, який помер у Києві у 2018-му.

Також цю заохочувальну відзнаку відібрали у начальника Головного політичного управління Радянської армії та флоту Олексія Єпішева, який займав високий пост у КДБ ще за Сталіна, а також двічі Героїв Радянського Союзу Кирила Москаленка та Олексія Федорова. Крім того, звання почесного громадянина Києва позбавили генерального секретаря Компартії В’єтнаму Чионг Тіня, який у 1980-ті побував у Києві.

Звання почесного громадянина Києва у Брежнєва та інших відібрали відповідно до Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Згідно з Положенням про звання «Почесний громадянин міста Києва», Київрада може позбавити цієї заохочувальної відзнаки у випадку, якщо особа працювала на керівних посадах Компартії Радянського Союзу, КПУ, комуністичних партіях інших союзних республік СРСР, починаючи з посади секретаря райкомітету та вище, а також перебувала на посадах у ЦК ЛКСМУ або була штатним працівником чи негласним агентом КДБ.

До речі, відомий своєю пристрастю до різноманітних нагород Леонід Ілліч, який мав понад 100 орденів і медалей, отримав звання почесного громадянина Києва незадовго до своєї смерті. Цю заохочувальну відзнаку міськвиконком встановив 21 травня 1982 року для громадян, які мають особливі заслуги перед столицею у різних галузях народного господарства. Першим «почесним громадянином міста» став тяжко хворий Брежнєв, про маразм якого складали та розповідали численні анекдоти.

В останні шість років життя головний архітектор радянської бюрократичної системи переніс кілька інфарктів та інсультів, але лікарям-реаніматорам вдавалося виводити його зі стану клінічної смерті. Брежнєв помер на 76-му році життя 10 листопада 1982 року на державній дачі «Заріччя-6».

За кілька місяців до смерті генсек виступав на з’їзді Компартії Чехословаччини, на якому всі чекали оцінки становища в Польщі (у той час федерація профспілок «Солідарність» на чолі з Лехом Валенсою активно виступила проти уряду та партії), але так і не дочекалися. Брежнєв, переплутавши листки, двічі прочитав вступну частину доповіді.

З промовою у відповідь виступив лідер Компартії ЧССР Густав Гусак, який насамкінець звернувся особисто до Брежнєва російською: «Мы очень рады, что вы приехали на наш съезд. Большое вам спасибо». Раптом Леонід Ілліч обернувся до перекладача і голосно, з образою, спитав: «А ты почему мне не переводишь?!».

Ще раніше, а саме 9 травня 1981 року Брежнєв побував у Києві, де з величезною помпою відкривали меморіальний комплекс з монументом «Батьківщина-Мати». Близько 50 телекамер транслювали його пересування містом у прямому ефірі. Генсек виступив з короткою промовою на церемонії відкриття, оглянув музей і розписався у книзі почесних гостей. Особливо Леоніду Іллічу сподобалася експозиція, присвячена його участі у війні.

Втім за лагідною посмішкою Брежнєва ховався безкомпромісний захисник більшовистської імперії, за часи якого відбулася часткова реабілітація сталінізму. Леонід Ілліч, який мав м’який і добродушний характер до сталінського терору не скотився. Репресії, за часи його правління стали набагато витонченіші. Їх головним інструментом у 1960-1980-х роках стала каральна психіатрія.

Брежнєвська система безжально ламала й всією своєю силою давила українську інтелігенцію, яка не мовчала про порушення прав людини та ігнорування національних інтересів у СРСР. В Україні часи керівництва Брежнєва позначені посиленою русифікацією, переслідуваннями та засудженнями учасників дисидентського руху, зокрема Василя Стуса, Валерія Марченка, Олекси Тихого…

Також у період правління Леоніда Ілліча СРСР посилав свої «обмежені контингенти» у гарячі точки по усьому світу, вдерся до Чехословаччини та вв’язався у війну в Афганістані.

Тим часом столиця продовжує позбавлятися символів і назв, пов’язаних з росією та СРСР. Минулого тижня Київрада перейменувала три станції метро та 23 вулиці й провулки.

Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»